CO2
Вуглекислий газ, відомий також як CO2, – хімічна сполука вуглецю та кисню. Має хімічну формулу CO2 і містить один атом вуглецю, сполучений із двома атомами кисню. Вуглекислий газ – газ без кольору і запаху, присутній в атмосфері Землі в дуже малій кількості.
Визначення та застосування вуглекислого газу:
- Хімічна формула: CO2
- Структура: Вуглекислий газ має молекулярну структуру з одним атомом вуглецю та двома атомами кисню.
Застосування вуглекислого газу:
-
Фотосинтез: Вуглекислий газ – важлива складова фотосинтезу, процесу, під час якого рослини та деякі мікроорганізми поглинають вуглекислий газ з атмосфери і перетворюють його на органічні сполуки, як-от глюкоза. Фотосинтез – основний процес утворення поживних речовин і кисню в рослинах.
-
Дихання: Вуглекислий газ є побічним продуктом обміну речовин організмів, зокрема людини. Під час дихання організми виділяють вуглекислий газ в атмосферу.
-
Кисневий цикл: Вуглекислий газ є частиною кисневого циклу – процесу обміну між атмосферним киснем і вуглекислим газом в океанах і рослинах.
-
Консервування харчових продуктів: Вуглекислий газ іноді використовують як консервант у харчовій промисловості для подовження терміну зберігання продуктів.
-
Підвищення родючості ґрунту: Вуглекислий газ може використовуватися для підвищення родючості ґрунту у формі оксиду кальцію (вапна) або інших добрив.
-
Розпушувачі для тіста: У харчовій промисловості вуглекислий газ є основою розпушувачів для тіста – він допомагає тісту підійматися, вивільняючись у вигляді газу, що забезпечує розпушування тіста.
-
Виробництво напоїв: Вуглекислий газ є в газованих напоях, як-от содова та газовані соки, де він утворює бульбашки газу та освіжний смак.
Важливо усвідомлювати, що вуглекислий газ є також парниковим газом, тобто сприяє утриманню тепла в атмосфері та впливає на зміну клімату. Тому обговорюється потреба контролювати його викиди і шукати способи зменшити його вплив на кліматичну систему.
Поширення в природі
Діоксид вуглецю – звичайна складова земної атмосфери, причому його концентрація[4] у повітрі коливається залежно від місцевих умов, висоти над рівнем моря та відносної вологості повітря. Насамперед через промислові викиди його середня концентрація в повітрі постійно зростає (див. розділ «Вплив діоксиду вуглецю на глобальне потепління»).
Локально дуже висока концентрація спостерігається в місцях його виходу з-під землі у вулканічно активних районах і в деяких природних мінеральних водах. Оскільки він важчий за повітря, у таких місцях він може накопичуватися і становити небезпечну пастку для тварин і людей. Щороку вулканічна діяльність так постачає в атмосферу Землі приблизно від 130 до 230 Тг, що становить лише близько 0,5% виробництва CO2 людством[5].
Діоксид вуглецю виявлено також у міжзоряному просторі. Він є основною складовою атмосфер планет Венера і Марс. Спектроскопічно його виявлено і в кометах.
Застосування
Діоксид вуглецю – промислово легкодоступний газ. Його використовують як:
- хімічну сировину для виробництва:
- неорганічних карбонатів
- метанолу
- полікарбонатів
- поліуретанів
- карбаматів
- ізоціанатів
- інших органічних сполук
- газ-витискувач і захисну атмосферу для харчових цілей
- складову газованих напоїв
- заряд вуглекислотних вогнегасників
- охолоджувальне середовище (сухий лід)
- у медицині його додають (до 5 %) до кисню для підвищення ефективності дихання
- в акваріумістиці для стимулювання росту акваріумних рослин
Вплив діоксиду вуглецю на глобальне потепління
По суті CO2 не є шкідливою речовиною, бо він не отруйний. Наприкінці 1997 року на Конференції з питань клімату в Японії (Кіото) країни-учасниці переговорів ухвалили обмеження викидів CO2. Ці обмеження відомі під назвою Кіотський протокол. Зростання вмісту CO2 у повітрі вважають головною причиною глобального потепління; воно спричинене насамперед спалюванням викопного палива та скороченням лісів. На щастя, найпотужніша поки що екосистема, яка зв’язує атмосферний діоксид вуглецю, – морський фітопланктон – не надто порушена.
Велика кількість діоксиду вуглецю також розчинена у світових морях і океанах, які так регулюють його кількість в атмосфері. Проте поступове зростання глобальної температури негативно впливає на розчинність CO2 у морській воді, і через позитивний зворотний зв’язок у повітря повертається додаткова кількість цього парникового газу. На щастя, більша частина діоксиду вуглецю в морській воді хімічно зв’язана у формі карбонатних і гідрокарбонатних іонів, чим ми завдячуємо його реакції з кальцієвими мінералами за рівнянням:
- CaCO3 + CO2 + H2O ←→ Ca2+ + 2 HCO3-
Проте з підвищенням температури ця рівновага зміщується ліворуч.
Також інтенсивність фотосинтезу фітопланктоном залежить від оптимальної температури і з її зростанням понад оптимум знижується.
Діоксид вуглецю та біомаса
Окрім спалювання біомаси або біогазу діоксид вуглецю утворюється також під час компостування. Частина органічної речовини залишається на полі у вигляді пожнивних решток і кореневої системи.
Під час компостування значна частина органічної речовини перетворюється на стабілізоване органо-мінеральне добриво з високим вмістом гумусових речовин, тож велика частка вуглецю надовго залишається зв’язаною в гумусі, який поліпшує властивості ґрунтів (вологоутримання, буферну ємність тощо). Крім того, поліпшені властивості ґрунту зумовлюють вищі врожаї, а отже й інтенсивніше засвоєння CO2 під час фотосинтезу.
Історичний контекст
Діоксид вуглецю був першою хімічною сполукою, описаною як газ, відмінний від повітря. У XVII столітті фламандський хімік Ян Баптиста ван Гельмонт виявив, що під час спалювання деревного вугілля в закритій посудині маса попелу менша, ніж маса вихідного вугілля. Він пояснив це перетворенням частини вугілля на невидиму субстанцію, яку назвав газом spiritus sylvestre.
У середині XVIII століття властивості цього газу докладніше вивчав шотландський лікар Джозеф Блек. Він виявив, що під час нагрівання вапняку або його реакції з кислотами утворюється газ, який він назвав «зв’язуване повітря» («fixed air»), бо його можна було зв’язати сильними основами (напр. гідроксидом кальцію). Він також установив, що цей газ важчий за повітря, що на відміну від звичайного повітря не підтримує горіння і що тварини в ньому гинуть. Зв’язування гідроксидом кальцію він використав для доказу, що газ є у видихуваному повітрі, а також що він виділяється в процесі бродіння (ферментації).
