Plug and play
Plug and Play (у перекладі «підключи й працюй») – це комп’ютерна технологія, що спрощує розпізнавання та налаштування апаратного забезпечення. Вона дає змогу операційним системам правильно визначити, яке обладнання встановлено в комп’ютері, і на цій підставі автоматично (з більшим чи меншим успіхом) установити або запустити відповідні драйвери та автоматично налаштувати номер переривання, адресу введення-виведення, діапазони спільної пам’яті та інші параметри (наприклад, відомості про тип пристрою).
Механічні обчислювальні засоби, як-от сортувальна машина для перфокарт від IBM, програмували за допомогою комутаційної панелі, з’єднаної так, щоб спрямовувати сигнали між конфігураційними гніздами.
На початку комп’ютерної техніки (наприклад, у IBM PC-сумісних комп’ютерах із шиною ISA) обладнання спершу потрібно було вручну налаштувати так, щоб параметри не конфліктували з іншим уже під’єднаним пристроєм (зазвичай за допомогою електричної перемички, англ. jumper), потім пристрій вставляли в шину всередині комп’ютера, а далі ще потрібно було записати ці параметри в конфігурацію програмного забезпечення (зазвичай драйвера пристрою). Якщо параметри обладнання та програмного забезпечення не збігалися, програма не могла взаємодіяти з пристроєм, і він не працював.
Згодом спочатку застосовували виявлення пристроїв методом спроб і помилок, яке не було надто надійним і яке замінила технологія Plug and Play. Ця технологія усунула ручне налаштування, розв’язання конфліктів і передавання інформації керувальному програмному забезпеченню. Суттєві вдосконалення потім принесли шина PCI, PCMCIA, USB та інші технології, у яких автоматичне налаштування передбачали вже в початковому проєкті.
