Електрична тепла підлога
Електрична тепла підлога належить до локальних систем опалення. Перетворення електричної енергії на тепло, а також його передача й віддача в приміщення відбуваються в одному компактному блоці безпосередньо в опалюваній кімнаті. ККД перетворення становить майже 100%, без зайвих втрат під час транспортування енергії до місця споживання. Опалення екологічне, на місці не відбувається жодного забруднення довкілля. Не потрібні димохід, склад палива чи приміщення для котельні або котла. Розводка електроенергії порівняно з іншими теплоносіями значно простіша й дешевша з погляду інвестицій, з меншим втручанням у будівельні конструкції та меншими вимогами до простору. Щодо поширення теплового потоку від підлоги з підігрівом у приміщення діють ті самі принципи, що й для водяного типу. Великою перевагою опалення електроенергією є можливість її точного вимірювання в кожного споживача окремо, що спонукає його за можливості знижувати її споживання.
Можливості використання систем електричної теплої підлоги дуже широкі. Система може забезпечувати тепловий комфорт як основне джерело тепла або слугувати додатковим опаленням для підігріву підлоги до приємної температури. Оскільки опалення може працювати в різних режимах, від яких залежать конструкція підлоги та потужність джерела тепла, система підходить не лише для новозбудованих об'єктів, а й застосовується як один із варіантів під час реконструкції . Її можна встановити на всю площу підлоги або обігрівати лише певні ділянки. Оскільки немає ризику замерзання системи, вона підходить і для приміщень чи об'єктів, які опалюють лише час від часу. Спектр застосування систем з електричними нагрівальними елементами можна звести до таких сфер:
• великоплощинне опалення та підігрів,
• захисні системи,
• спеціальні застосування.
Історичний розвиток електричного опалення
Опалення електроенергією не має у Словаччині багатої традиції. Його початки сягають 30-х років 20 . століття, коли електрикою опалювали лише кілька десятків приватних будинків. Після Другої світової війни цей спосіб опалення через гостру нестачу електроенергії та розподільних мереж був практично заборонений. Електроенергію насамперед використовували для потреб тих сфер, де вона була незамінною (освітлення, приводи), а також для приготування їжі, прасування та приготування гарячої води.
Початок розвитку електричного опалення припадає на 60-ті роки минулого століття, коли енергетика почала підтримувати передусім акумуляційне споживання, яке мало вирівнювати навантаження електромережі. Для такого способу споживання запровадили пільговий тариф. З'явився й перший нормативний акт щодо дозволу електричного опалення в будівлях, який висував суворі вимоги до теплотехнічних властивостей зовнішньої оболонки. Розвиток електричного опалення просувався повільно, бо бракувало асортименту опалювальних електроприладів, регулювальної техніки та досвіду в проєктуванні. Також ціна електроенергії порівняно з іншими видами палива була значно вищою.
Після 1969 року електроенергія стала одним із носіїв, за допомогою яких можна було б вирішувати питання чистоти повітря. Її дозволяли насамперед у новобудовах і як заміну твердого палива у невиробничій сфері. Почали створюватися сприятливі умови для розвитку акумуляційного опалення завдяки реконструкції вторинних мереж, встановленню відповідного тарифу для домогосподарств з акумуляційним споживанням, а також рекламній і консультаційній діяльності. У цей період у Словаччині електрикою опалювали приблизно 10 000 домогосподарств, причому йшлося про додаткове опалення або опалення в міжсезоння.
Поштовх до розвитку електричного опалення стався після нафтової кризи 1973 року, наслідком якої стало зростання цін на рідке паливо. Зростала частка виробництва електроенергії на атомних електростанціях, а також поступово розвивалися технічні засоби керування споживанням електроенергії з боку енергетиків. На ринку почав з'являтися ширший асортимент опалювальних електроприладів, сучасніші засоби автоматизації та регулювальної техніки. У 80-х роках у Словаччині близько 25 000 домогосподарств опалювали акумуляційними печами, а асортимент поповнився й електричними гібридними печами.
Бурхливий розвиток електричного опалення почався в 90-х роках. Асортимент опалювального обладнання вітчизняних і зарубіжних виробників збагатився новими типами. Нафтова криза 1991 року спричинила зростання цін на газове паливо, що зумовило несподівано сприятливу зміну ціни електроенергії. Було створено новий тариф для електричного опалення прямої дії. У цей період близько 40 000 квартир опалювали лише електрикою, з них приблизно 90% припадало на акумуляційні печі. Зміни в споживанні електроенергії стосувалися не лише його обсягу, а й структури. Більшу частку набуло споживання в домогосподарствах і в третинному секторі.
З 1993 року почався швидкий і майже неконтрольований розвиток електричного опалення прямої дії. Така ситуація склалася внаслідок дуже вигідного тарифу для прямого споживання, низьких інвестиційних витрат на систему опалення та багатого асортименту пристроїв прямого нагріву. Цей вибух приніс із собою низку проблем. Пропускної здатності електромереж, особливо на рівні низької та високої напруги, було недостатньо . Поглибилися розбіжності в добовому графіку навантаження; для його стабілізації мало слугувати акумуляційне опалення. Вимоги чинних нормативів, що визначали умови встановлення електричного опалення в будівлях, не дотримувалися. Опалення встановлювали в будівлях із великими тепловтратами, що призводило до зростання експлуатаційних витрат на 100–250 %.
З кінця 90-х років можна спостерігати помірне зниження інтересу до електричного опалення, спричинене постійним зростанням цін на електроенергію. Нині у Словаччині електричне опалення становить приблизно 4% порівняно з іншими видами опалення. Для порівняння: у Чехії це приблизно 8%, в Австрії 10%, у Німеччині 10%.
Розрахунок електричної теплої підлоги
Теплотехнічний розрахунок електричної теплої підлоги охоплює:
• проєкт складу конструкції підлоги та матеріалів окремих шарів;
• визначення температурних умов у підлозі під час роботи системи;
• визначення потужності джерела тепла.
Основні типи електричної теплої підлоги
Конструкція опалювальної поверхні підлоги залежить від обраного режиму роботи системи опалення, який може бути акумуляційним, напівакумуляційним або прямої дії. Режим роботи визначає вимоги до товщини акумуляційного шару, глибини укладання нагрівальних елементів, якості теплоізоляції та типу підлогового покриття, а також типу застосованого нагрівального елемента. Конструкція підлоги та глибина укладання площини нагрівальних кабелів визначають і величину та співвідношення теплових потоків від осі нагрівального кабелю в обох вертикальних напрямках.
Акумуляційний режим опалення
Через обмежений час заряджання та вимогу тривалого акумулювання тепла система опалення вирізняється наймасивнішою конструкцією підлоги. Акумуляційну плиту утворює бетонний шар, товщина якого коливається від 90 до 150 мм залежно від потреби в акумуляції. Нагрівальні елементи укладають приблизно в його нижню третину, тож бетонування відбувається у два етапи. Щоб тепловтрати донизу були мінімальними, потрібна якісна теплоізоляція під опалювальною поверхнею (50–60 мм). Встановлена потужність джерела тепла коливається в межах 160–200 Вт/м2 залежно від призначення опалюваного приміщення.
Напівакумуляційний режим опалення
Розподілений час заряджання з можливістю дозаряджання в разі потреби дає змогу зменшити товщину акумуляційного шару. Для потрібної акумуляції достатньо товщини 60–90 мм, а площину укладання нагрівальних кабелів розміщують приблизно посередині. Теплоізоляційний шар має подібну конструкцію та якість, як і в акумуляційному режимі. Встановлена потужність джерела тепла коливається в межах 120–160 Вт/м2.
Режим опалення прямої дії
Оскільки електроенергія надходить із мережі протягом усього робочого циклу, немає потреби накопичувати тепло про запас. Бетонний шар слугує лише для укладання нагрівальних елементів, і його товщина становить максимум 50 мм; можна також укладати нагрівальні елементи безпосередньо під верхнє покриття, завдяки чому система стає динамічнішою. Площину укладання нагрівальних кабелів розміщують якомога ближче до поверхні підлоги. Встановлена потужність джерела тепла на третину–половину нижча, ніж в акумуляційному режимі, і коливається в межах 80–140 Вт/м2. Нижня теплоізоляція може бути тоншою.
Теплотехнічний розрахунок електричної теплої підлоги
Під час проєктування потрібно враховувати такі граничні умови:
• загальні тепловтрати приміщення;
• характер опалюваного приміщення (вітальня, кухня, коридор тощо);
• режим використання приміщення (постійне, нерегулярне чи інше перебування людей);
• режим роботи системи опалення (акумуляційний, напівакумуляційний, прямої дії);
• розмір площі підлоги, доступної для укладання нагрівальних кабелів;
• вимоги до підлогового покриття.
Проєкт складу конструкції підлоги
Для оптимальної роботи системи електричної теплої підлоги важливий правильний проєкт складу окремих шарів над площиною укладання нагрівальних кабелів і під нею, їхньої товщини та теплопровідності. Термічний опір цих шарів впливає на температуру поверхні нагрівальних елементів, тому потрібно забезпечити, щоб не перевищувалося її максимальне значення, встановлене виробником. В іншому разі ізоляційні оболонки перегріваються й поступово руйнуються, що скорочує термін служби всього елемента. Тому слід забезпечити безперешкодний відвід тепла від площини укладання нагрівальних кабелів, що гарантує матеріал навколо нагрівального елемента з теплопровідністю понад 0,1 Вт/м. К.
Резистивна жила
Тут відбувається безпосереднє перетворення електричної енергії на теплову. Відповідним вибором матеріалу провідника та його геометричних розмірів можна суттєво вплинути на кінцеву теплову потужність кабелю, а також на теплове навантаження матеріалів кабелю. За конструкцією їх можна поділити на три групи:
• резистивні дроти,
• резистивні багатодротові жили,
• напівпровідні полімерні суміші між двома провідниками з мідних багатодротових жил.
Резистивні жили можуть мати круглий переріз або бути виконані у формі плоскої стрічки. Їх виготовляють із металевих сплавів міді з домішкою нікелю, марганцю чи хрому. Їхньою характерною властивістю є малий коефіцієнт теплового розширення та малий температурний коефіцієнт опору. Їх виробляють діаметром від 0,1 до 4 мм, з тепловою потужністю від 5 до 70 Вт/м, яка суттєво залежить від перерізу кабелю та кількості жил. Окрему групу нагрівальних кабелів становлять саморегулювальні провідники. Вони складаються з двох паралельних мідних багатодротових жил, між якими утворено місток із термозалежного резистивного елемента. Потужність кабелю зі зростанням температури знижується по всій його довжині (і навпаки), тож у жодному разі не може статися його перегрів, навіть у разі перехрещення кількох елементів.
Ізоляційна оболонка
Залежно від призначення кабелю вона може бути одинарною або подвійною, зазвичай виготовленою з матеріалів на полімерній основі. Її основна функція – ізоляція провідника та водночас відведення тепла, що виникає. Тому вона повинна мати добрі електроізоляційні властивості, високу тривалу термостійкість, високу теплопровідність, задовільні механічні властивості та добру технологічність. Матеріал ізоляційних оболонок і, можливо, зовнішньої оболонки нагрівальних кабелів може бути різним, і в такому разі можливий взаємний вплив, який може бути досить відчутним, особливо за вищих температур. Тому рекомендуються взаємні комбінації полімерних матеріалів.
Захисні елементи
Їх утворює металеве обплетення, оболонка або їх поєднання. Вони слугують для підвищення механічної міцності нагрівального провідника або як додатковий електричний захист в умовах, де це необхідно (наприклад, вибухонебезпечне середовище).
Нагрівальні кабелі мають широкі можливості застосування в таких сферах:
• великоплощинне опалення та підігрів,
• захист від замерзання та обледеніння,
• технологічні застосування в промисловості,
• застосування в сільському господарстві,
• спеціальні випадки використання.
Кабелі для великоплощинного опалення та підігріву
Найчастіше використовують провідники з однією або двома жилами та з подвійною ізоляційною оболонкою, можливо, із захисним обплетенням. Вони слугують для великоплощинного опалення та підігріву інтер'єрів або зовнішніх функціональних поверхонь, наприклад для захисту від обледеніння зовнішніх тротуарів, під'їзних пандусів, мостів, доріг тощо. Їх укладають у бетонні шари чи шари стяжки підлоги або під плитку, вони придатні й для приміщень із підвищеною вологістю. Для обігріву інтер'єрів використовують кабелі потужністю 10–20 Вт/м, для обігріву зовнішніх поверхонь допускаються вищі навантаження, які, однак, залежать від конкретних умов охолодження. Кабелі утворюють нагрівальні контури, які на кінцях мають холодні провідники; ті дають змогу під'єднати їх до напруги 230 В, рідше 400 В. Вони нагріваються до максимальної температури жили 80 °C. Загальна товщина кабелів, які використовують в інтер'єрах, становить від 4,5 до 8,5 мм залежно від конкретного типу.
Електричний нагрівальний мат
Він складається з несучої тканини, до якої змійкою прикріплено нагрівальний кабель діаметром щонайбільше 3 мм, що має на обох кінцях холодні мідні провідники. Загальна товщина мата становить приблизно 2,5–3,5 мм. Мати виробляють стандартної ширини 0,5 м і довжиною від 1 до 20 м, з питомою потужністю від 100 до 160 Вт/м2 (залежно від виробника). Потрібної загальної потужності опалення досягають відповідним поєднанням окремих штук.
Мати призначені насамперед для опалення інтер'єрів як основне або додаткове опалення, але їх можна використовувати й для інших застосувань. Завдяки малій товщині вони придатні для реконструкції підлог. Їхня перевага – суттєве скорочення часу монтажу, зменшення ймовірності помилок під час монтажу та пошкодження нагрівального кабелю. Придатність матів для окремих цілей визначається типом застосованого кабелю.
Електрична нагрівальна плівка
Нагрівальний елемент складається з двох ламінованих поліестерових плівок, між якими розміщено шар гомогенізованого графіту. По краях плівки прокладено живильні провідники. Активна ширина плівки становить 0,5 м, з обох боків є пасивні смуги шириною 0,05 м, призначені для фіксації плівки до конструкції підлоги. Загальна ширина плівки – 0,6 м. Її виробляють із питомою потужністю 150 і 200 Вт/м2 для електричної теплої підлоги з укладанням у бетон, 60 Вт/м2 для дерев'яних підлог і 80 Вт/м2 для ламінатних підлог. Загальна товщина плівки становить приблизно 0,4 мм. Її використовують для електричної теплої підлоги та підігріву інтер'єрів новобудов, але завдяки малій товщині вона особливо придатна під час реконструкцій, оскільки її можна розміщувати безпосередньо на старій підлозі під новим верхнім покриттям.
Монтаж теплої підлоги
Монтаж електричної теплої підлоги відбувається в такі етапи:
• створення опалювальної поверхні підлоги,
• монтажні роботи,
• випробування підлоги з підігрівом.
Створення опалювальної поверхні для електричної теплої підлоги
Кінцевий склад конструкції підлоги порівняно з водяним способом опалення може відрізнятися з огляду на деякі особливості електричного типу, як-от інший режим опалення чи застосований нагрівальний елемент.
Способи виконання опалювальної поверхні підлоги
З погляду технології виконання опалювальну поверхню підлоги можна реалізувати трьома основними способами:
• монтаж у бетон,
• монтаж безпосередньо під верхнє покриття підлоги,
• монтаж у дерев'яні підлоги на лагах.
Монтаж у бетон
Нагрівальні елементи заливають у шар бетону, який складається з двох частин:
• вирівнювальної, на яку укладено опалювальну поверхню і яка становить 1/3–1/2 загальної товщини бетонної плити залежно від режиму;
• покривної, якою заливають нагрівальні елементи.
У разі опалення прямої дії нагрівальні елементи можна укласти й безпосередньо на теплоізоляцію, а потім залити бетонною стяжкою або цементною стяжкою. У разі використання термокабелів між ними та ізоляцією кладуть дротяну сітку; нагрівальний мат або плівку фіксують безпосередньо на ізоляції. Необхідно забезпечити безперешкодне відведення тепла з поверхні нагрівальних елементів, інакше вони перегріваються, і їхній термін служби скорочується. Тому їх не можна вдавлювати в теплоізоляційний матеріал чи обгортати ним.
Монтаж під верхнє покриття підлоги
Цей спосіб застосовують у режимі прямої дії для досягнення максимальної динаміки системи опалення, під час реконструкції старих підлог, а також там, де немає достатньої конструктивної висоти приміщення. Нагрівальні елементи укладають безпосередньо на теплоізоляційний шар нової або вже наявної конструкції підлоги згідно з наведеними принципами. Опалювальну поверхню заливають покривним шаром нівелювальної суміші або клею, після чого кладуть верхнє покриття, найчастіше плитку або ламінат.
Монтаж у дерев'яні підлоги на лагах
Під час встановлення системи опалення в дерев'яні підлоги нагрівальні елементи укладають на теплоізоляцію, причому діє той самий принцип, що й при мокрому способі. Між опалювальною поверхнею та нижньою поверхнею дерев'яної підлоги має бути повітряний прошарок щонайменше 25 мм.
Способи укладання нагрівальних елементів для електричної теплої підлоги
Нагрівальними елементами для електричної теплої підлоги є нагрівальні кабелі, нагрівальні мати та нагрівальні плівки.
Нагрівальні кабелі
Під час роботи системи нагрівальні елементи рівномірно нагріваються по всій своїй довжині чи площі, завдяки чому досягається й рівномірна температура поверхні опалювальної підлоги. З погляду горизонтального температурного градієнта можна спостерігати зниження температури в напрямку від зовнішньої стіни до внутрішньої, подібно до водяного типу. Це явище можна частково усунути створенням крайових зон із вищою питомою потужністю. Нагрівальний контур утворюють, укладаючи нагрівальні кабелі змійкою, причому відстань між окремими провідниками залежить від навантаження кабелю та потрібної питомої потужності системи.
Технологія та монтаж електричної теплої підлоги
У цьому розділі ми опишемо спосіб виконання опалювальної поверхні підлоги з електричними нагрівальними елементами, залитими в бетон або розміщеними безпосередньо під верхнім покриттям підлоги, причому послідовність кроків така сама, як і для водяного типу, виконаного мокрим способом. Зосередимося на відмінностях, які стосуються деяких моментів самої технології та монтажу.
Підготовка об'єкта
Опалювальну поверхню підлоги укладають лише після завершення всіх штукатурних робіт і укладання ізоляції . Перед внутрішнім оштукатурюванням потрібно прокласти електропроводку та підключення системи опалення, причому живильні провідники підбирають відповідно до розрахункової потужності відповідних нагрівальних контурів, і вони мають відповідати таким параметрам:
• підведення для опалення приміщень < 10 м2, мідний провідник 3 x1,5 мм2;
• підведення для опалення приміщень > 10 м2, мідний провідник 3 x 2,5 мм2;
• підведення для опалення крайових зон та для інших додаткових джерел тепла < 2 кВт, мідний провідник 3 x 1,5 мм2;
• у разі використання центрального таймера до кожного термостата потрібно прокласти керувальний мідний провідник 1 x 1,5 мм2
У місцях, де будуть регулятори, встановлюють монтажні коробки. Розміщення регуляторів залежить від функції приміщення та вимог замовника. Термостати з датчиками температури повітря слід розміщувати так, щоб на їхню роботу не впливали небажані чинники (пряме сонце, випромінювання від опалювального приладу, протяг тощо). Термостати під'єднують до електроживлення. Нагрівальні елементи мають бути під'єднані стаціонарно через регулятор, рухоме підключення не допускається. Розміщення точок живлення виконують згідно з технічною документацією. Від термостата до підлоги мають бути прокладені дві гнучкі електромонтажні трубки для під'єднання холодної частини нагрівального кабелю та для датчика температури підлоги. Уся електропроводка має бути виконана відповідно до чинних нормативів.
Принципи підготовки підлоги, укладання крайової ізоляційної стрічки, тепло- та звукоізоляції, гідроізоляційної плівки, влаштування деформаційних швів, укладання бетонної стяжки та верхнього покриття такі самі, як і для водяного типу.
Укладання електричних нагрівальних елементів
Електричні нагрівальні елементи укладають за заздалегідь підготовленими планами для кожного приміщення, на яких позначено розміщення нагрівальних змійок, смуг матів чи плівок і місця виведення холодних кінців у монтажні коробки. Слід завжди пам'ятати, що нагрівальні елементи укладають лише на вільні, незабудовані ділянки, тож потрібно знати бодай приблизне розміщення меблів і обладнання в приміщенні. Якщо над площиною укладання нагрівальних кабелів стоять меблі, потрібно забезпечити вільну циркуляцію повітря.
Монтаж у бетон
У цьому способі як нагрівальні елементи найчастіше використовують нагрівальні кабелі та нагрівальні мати. В акумуляційному та напівакумуляційному способі спочатку на гідроізоляцію кладуть вирівнювальний бетонний шар (1/3–1/2 товщини кінцевої бетонної плити, яку визначає проєктувальник розрахунком). Бетонна суміш має бути ретельно ущільнена, без гострих уламків, поверхня – гладка, без виступів і нерівностей, підметена. Перед укладанням нагрівальних елементів її покривають ґрунтовкою.
Щоб запобігти пошкодженню елементів і дотримати приписаного кроку між кабелями або щоб мати не перекривалися, кабелі під час монтажу потрібно надійно зафіксувати до основи. Для надійного кріплення нагрівальних кабелів зазвичай використовують монтажні стрічки, які кріплять до бетонної плити перпендикулярно до передбачуваного напрямку укладання термокабелів. Відстань між стрічками має бути щонайбільше 1 м, за більших прольотів під час бетонування може порушитися рівномірний крок кабелів. Стрічки мають тримачі для кабелів на типових відстанях, наприклад 25 мм.
Іншим варіантом є кріплення кабелів до сталевої сітки. Цей спосіб обирають у разі малої товщини бетонної плити в режимі прямої дії або коли армування для цієї підлоги передбачене зі статичних причин. Недоліком є більша трудомісткість встановлення елементів і вищий ризик механічного пошкодження під час укладання. На відповідних поверхнях нагрівальну змійку, вільно розгорнуту на основі, можна закріпити клейкою стрічкою . Кабелі кріплять із кроком згідно з розрахунком, причому мінімальний радіус вигину кабелю визначає виробник. Відстань кабелів від вертикальних стін і меблів становить щонайменше 50–100 мм. Якщо нагрівальний елемент задубів, його розгортають і ненадовго під'єднують до напруги, доки він не стане достатньо гнучким. Нагрівальні елементи укладають лише після достатнього затвердіння бетонної плити (2–4 дні), зазвичай від вікон до дверей. Під час укладання електричних кабелів потрібно дотримуватися таких принципів:
• Потрібно стежити, щоб кабелі не пошкодилися, наприклад робочими інструментами тощо. Якщо кабель усе ж пошкодиться, його не можна ремонтувати тимчасово, а пошкоджену секцію замінюють іншою.
• Активні частини кабелів не можна перехрещувати, вони не повинні торкатися одна одної чи вільно проходити повітрям і не повинні контактувати з водопровідними трубами, ванною тощо.
• Кабелі не можна вкорочувати, вкорочувати можна лише їхні холодні кінці.
• Муфту холодного кінця та нагрівального кабелю не можна встановлювати на вигині.
• Кабелі ніколи не повинні проходити через деформаційні шви.
• Якщо через деформаційні шви проходять холодні кінці, їх слід вільно укласти у дві захисні концентричні трубки
Одночасно з нагрівальними елементами в площину укладання нагрівальних кабелів встановлюють підлоговий датчик термостата згідно з такими принципами:
• Датчик разом із провідником розміщують у захисній електромонтажній трубці посередині між двома сусідніми кабелями.
• Кінець трубки герметизують, щоб запобігти потраплянню заливальної суміші.
• Захисну трубку монтують ще до укладання кабелів.
Нагрівальні елементи встановлюють за температури понад 5 °C. Після закріплення елементів потрібно виміряти опір провідника та його ізоляційних оболонок. Якщо все гаразд, наносять покривний шар бетонної суміші. Суміш має ретельно обгорнути нагрівальний елемент, щоб не утворилися бульбашки повітря, які знизили б ефективність відведення тепла з поверхні кабелів. Під час її розподілу знову слід стежити, щоб елементи не пошкодилися. Насамкінець ще раз вимірюють опір нагрівальних контурів. Активні частини елементів і холодні провідники мають бути занурені в бетон і ніде не повинні контактувати з повітрям. Верхнє покриття підлоги кладуть лише після достатнього висихання бетонної суміші (28–30 днів).
Після завершення всіх будівельних робіт встановлюють термостати, підлогові датчики температури, і всю систему вводять в експлуатацію.
Монтаж безпосередньо під верхнє покриття підлоги
У цьому способі бажано, щоб кінцева товщина конструкції підлоги була мінімальною, тому як нагрівальні елементи зазвичай використовують тонкі нагрівальні мати та нагрівальні плівки. Основа, на яку їх кладуть, має бути ідеально чистою, гладкою, без пилу та гострих предметів. Її обробляють відповідною ґрунтовкою, а нагрівальні елементи кладуть лише після її висихання. У разі реконструкції опалювальну поверхню підлоги можна укласти й на старе верхнє покриття. Якщо це плитка, вона має бути достатньо рівною, а дрібні вади слід усунути. Якщо старий шар виконано з виробів із деревини (паркет, ДСП), не можна порушувати його несучу здатність. Основу потрібно покрити ґрунтовкою та вирівнювальним шаром для відокремлення нагрівальних елементів. З міркувань пожежної безпеки його товщина має бути щонайменше 5 мм.
У підлозі вирізають штробу для укладання захисної трубки з підлоговим датчиком температури, яка вестиме до монтажної коробки. Кінець трубки герметизують, а її положення фіксують. Далі в основі роблять заглиблення для розміщення активних частин і холодних кінців.
Нагрівальні елементи розгортають згідно з планом укладання й готують до укладання. Щоб вони не зсувалися під час монтажу, їх потрібно надійно зафіксувати до основи. Фіксацію можна виконати кількома способами. Нагрівальні елементи можуть бути самоклейними, причому спеціальний клей на елементі дає змогу багаторазово приклеювати й відклеювати його. Їх також можна закріпити клейкою стрічкою або втиснути в шар еластичного клею.
Під час укладання знову потрібно стежити, щоб нагрівальний елемент ніде не пошкодився, і виміряти значення його опору. Смуги нагрівальних елементів кладуть окремо, причому паралельно укладені смуги не повинні перекриватися. Якщо потрібно змінити напрямок укладання смуги, у випадку мата несучу тканину надрізають аж до нагрівального провідника. Смугу можна відхилити під кутом до 180°, причому провідник не повинен залишатися натягнутим. Тканину, що перекривається, необхідно видалити. Якщо використовують нагрівальну плівку, після фіксації її накривають захисною пароізоляцією, яку заводять достатньо високо на стіну й закріплюють. Холодні кінці елементів потрібно виводити в монтажну коробку поза укладеними смугами.
На всю опалювальну поверхню наносять нівелювальну суміш або клей так, щоб нагрівальні елементи були рівномірно покриті й ніде не утворилися бульбашки повітря. Потрібно ще раз виміряти потужність нагрівальних елементів. Якщо все гаразд, можна класти верхнє покриття.
Випробування електричної теплої підлоги
Теплу підлогу вводять в експлуатацію лише після належного затвердіння бетону через 4–6 тижнів. Температуру підлоги потрібно підвищувати поступово, оскільки за повного ввімкнення потужності могло б статися інтенсивне випаровування води з бетону поблизу нагрівальних елементів і утворення бульбашок повітря. Перше ввімкнення виконують за зниженої температури, максимум 20 °C. Потрібно дотримуватися такого порядку:
• введення в експлуатацію виконують за згодою постачальника системи опалення;
• першого дня температура підлоги на 5 °C вища за температуру опалюваного приміщення;
• другого й наступних днів температуру щодня підвищують на 5 °C, доки температура поверхні підлоги не досягне 30 °C;
• температуру підлоги потрібно підтримувати на рівні 30 °C щонайменше протягом трьох днів;
• потім температуру поверхні щодня знижують на 10 °C, доки вона не досягне значення, яке було на початку випробувань;
• пристрої керування та регулювання мають бути налаштовані на стандартні значення перед увімкненням системи.
Про випробування складають протокол. Після завершення всіх робіт виконавець передає замовникові чинну технічну та креслярську документацію, протокол випробувань та інструкцію з експлуатації для користувача.
Використана література:
Dušan Petráš, Miroslav Kotrbatý: «Опалення великопросторових і ангарних об'єктів»
-
Добрий день. Мене цікавить розрахунок потужності опалення та цінова пропозиція для одноповерхового будинку (бунгало), 100 м2, тепловтрати приблизно 40 Вт/м2. Дякую.
-
Добрий день, Вас цікавить тепла підлога? Гарного дня.
-
Добрий день, прошу Вас надіслати цінову пропозицію, мені потрібна тепла підлога для бунгало 1473 від euroline, збудованого з solbet 30 см, підлога – 10 см пінополістиролу, зовнішні стіни – 15 см, а стеля – 35 см вати, у разі запитань зв'яжіться зі мною за тел. 0904772887
-
Добрий день. Відповідь Вам надіслано електронною поштою. Гарного дня
-
Добрий день, маю запитання щодо ціни електричної теплої підлоги. Дякую
-
Добрий день. А що саме Вас цікавить? Гарного дня.



