скло
Скло – це однорідна аморфна, ізотропна, прозора, тверда й крихка речовина в метастабільному стані, що утворюється під час охолодження розплаву. Найчастіше містить кварцовий пісок, соду, оксиди лужних металів, вапняк. Це біологічно неактивний матеріал.
Скло прозоре для видимого світла (існує й непрозоре скло). Звичайне скло не пропускає світло з довжиною хвилі, коротшою за 400 нм (ультрафіолетове світло), оскільки містить домішки, наприклад соду (карбонат натрію).
Історія
Скло відкрили близько 3000 року до н. е. в Єгипті. Спочатку технологія не дозволяла виготовляти чисте скло (домішки), і його використовували переважно для виготовлення невеликих посудин і прикрас. Посудини формували, намотуючи скло навколо глиняного осердя, яке після охолодження скляного виробу розбивали. Скло містило діоксид кремнію, кальцій і натрій.
Скло трапляється й у природі, воно утворюється з вулканічного розплаву. Таке скло називають обсидіаном. Обсидіан довго використовували для виготовлення ножів за допомогою простих інструментів. Іншою формою природного скла є трубки, що утворюються від удару блискавки в кварцовий пісок.
Скло
Скло – це однорідний аморфний, твердий, крихкий, здебільшого прозорий матеріал із гладкою поверхнею. Його виготовляють зі скломаси, розплавленої в скловарній печі. Матеріал швидко охолоджується, тому не встигає утворити кристалічну ґратку. Отримана тверда речовина аморфна (безформна). Чисте скло – прозорий , відносно міцний матеріал, стійкий до зношування, по суті інертний і біологічно неактивний. Йому можна надавати найрізноманітніших форм. Проте скло дуже крихке й розбивається на гострі уламки. Ці властивості можна змінювати, додаючи до розплаву сполуки (найчастіше оксиди металів). Скло можна також термічно обробляти , наприклад гартувати.
Скло складається передусім із діоксиду кремнію, який отримують із кварцу (кварцового піску – також скляного піску). Кварц має температуру плавлення близько 2 000 °C, тому під час виробництва додають лужні речовини, які значно знижують цю температуру, наприклад соду і карбонат калію, які знижують температуру плавлення приблизно до 1 000 °C. Оскільки луги водночас знижують водостійкість скла, що небажано, додають також оксид кальцію, який цю стійкість поліпшує.
Основна сировина для виробництва скла – чистий кварцовий пісок, оксид кальцію, карбонат натрію (калію), оксид алюмінію та склобій (відсортовані відходи). З цієї сировини готують порошкову суміш, яку називають скляною шихтою; її плавлять у скловарній печі. До основних складників шихти додають різні добавки, які очищують, забарвлюють або роблять скло непрозорим.
Кварцове скло
Скло, виготовлене лише з чистого діоксиду кремнію SiO2 (кварцу), називають кварцовим склом. Порівняно зі звичайним склом воно має деякі інші властивості. Воно не поглинає ультрафіолетове випромінювання, має дуже високу температуру плавлення (близько 1 650 °C), тверде, стійке до подряпин, оптично чисте (не містить домішок), не спотворює довжину хвилі світла, що проходить крізь нього (хроматична аберація). Тому його використовують там, де потрібні саме ці властивості. Наприклад, для колб галогенних ламп, що працюють за високих температур, розрядних ламп ультрафіолетового світла, захисного скла теплових приладів, годинників тощо. Через високу температуру плавлення кварцове скло виготовляти значно складніше й дорожче, ніж звичайне. Кварцове скло можна виготовити настільки чистим, що сотні кілометрів скла прозорі для інфрачервоних довжин хвиль світла, що використовують в оптичних волокнах. Кварцове скло використовують також в оптиці для виготовлення лінз і дзеркал.
Добавки
Свинцеве скло, яке називають також свинцевим кришталем, має кращі візуальні оптичні властивості, оскільки підвищений показник заломлення (рефракція) спричиняє значно більше відблисків. Таке скло використовують для виготовлення художніх виробів зі скла. Бор додають для зміни теплових і електричних властивостей. Додавання барію підвищує оптичний показник заломлення скла. Оксид торію надає склу дуже високого показника заломлення, його використовують для виготовлення високоякісних лінз. Більшу кількість заліза додають у скло, яке має поглинати інфрачервону енергію, наприклад для теплопоглинальних фільтрів кінопроєкторів. Церій використовують для скла, яке поглинає УФ довжини хвиль (біологічно шкідливе випромінювання).
Метали та оксиди металів додають до скломаси під час виробництва також для зміни кольору скла. Манган усуває зелений відтінок заліза, а у вищих концентраціях надає аметистового кольору. Подібно до мангану, селен використовують для знебарвлення скла, а у вищих концентраціях він надає червоного кольору. Малі концентрації кобальту (0,025 – 0,1 %) дають синє скло. Оксид олова з оксидами стибію та арсену утворює непрозоре біле скло, яке вперше використали у Венеції для імітації порцеляни. Додавання двох-трьох відсотків оксидів міді дає бірюзовий колір. Чиста металева мідь дає дуже темне червоне непрозоре скло, яке використовують як замінник золотого рубінового скла. Нікель залежно від концентрації утворює синє, фіолетове або чорне скло. Додаванням титану отримують жовто-коричневе скло. Золото в дуже малих концентраціях (близько 0,001 %) утворює скло рубінового кольору. Уран (0,1 – 2 %) додають для надання флуоресцентного жовтого або зеленого кольору. Срібні сполуки (насамперед нітрат срібла) дають гаму кольорів від помаранчевого і червоного до жовтого. Спосіб нагрівання й охолодження скла також може впливати на колір, який дають ці сполуки. Завдяки нововідкритим властивостям часто з'являються нові забарвлення скла та нові способи його застосування.
Обробка скломаси
Рідку скломасу далі обробляють видуванням, пресуванням, литтям – вручну або машинним способом. Отримані напівфабрикати можна далі обробляти шліфуванням, поліруванням, розписом, травленням...
Видування
Видування – класична склодувна техніка ручної або машинної обробки скломаси. Її принцип полягає в тому, що в'язку скломасу набирають на склодувну трубку, у яку подають повітря. Воно утворює на кінці трубки бульбашку. Одночасним подаванням повітря й обертанням трубки скломасу утримують співвісно по центру. Машинним способом так виготовляють, наприклад, пляшки, склянки, карафи тощо. Ручним видуванням створюють переважно порожнисті художні вироби, келихи, карафи, хімічний посуд (колби, холодильники) тощо. Ці вироби не завжди мають бути порожнистими. Можна виготовляти й суцільні вироби, наприклад прес-пап'є, квіточки та багато декоративних предметів.
Лиття
Скломасу можна відливати. Її відливають у металеві (під час ручної обробки й у дерев'яні) форми. Недоліком є менш якісна поверхня. Відливають пляшки, тарілки, склянки, скляні напівфабрикати (труби, з'єднувачі).
Листове скло
Скляні листи (листове скло) виготовляють відливанням у плоскі форми. Існує скло прокатне та флоат-скло. Щоб отримати ідеально рівну й гладку поверхню листового скла /флоат-скла/, внутрішню частину форми утворює розплавлене олово. Ця техніка називається float coating і походить з Англії. Рідка скломаса у формі ніби плаває на рідкому олові. Таке скло називають флоат-склом – float. Його виготовляють у форматі замовника завтовшки 3 – 19 мм розміром 200/225*321 см і 600x321 см. Іноді в листове скло заливають металеву сітку (безпечне скло) – це скло з дротяною вставкою, так зване армоване скло. Це скло прокатне. Таке скло після розбиття не розсипається на окремі уламки, а залишається цілим, хоч і потрісканим. Воно відносно крихке, але як безпечне скло його достатньо. Скло в автомобілях загартоване й багатошарове – вітрове та заднє скло клеєне (скло-плівка-скло), а бокове загартоване. Після розбиття клеєного скла уламки залишаються приклеєними до плівки. Загартоване скло розбивається на безліч дрібних округлих уламків. Куленепробивне скло виготовляють як багатошарове клеєне скло. Використовують скло завтовшки 3 – 5 мм, яке чергують із захисною плівкою.
Ф'юзинг – скло ф'юзинг
Ф'юзинг – це техніка спікання та формування скла за допомогою високих температур. Сьогодні вона належить до поширених методів обробки скла, таких як шліфування, пресування, формування, гнуття тощо.
Технологія ф'юзингу відома ще з давнини, про що свідчать і археологічні знахідки з періоду близько 2000 до н. е. Першими техніку, подібну до сучасного ф'юзингу, використовували єгиптяни та римляни.
З розвитком видувного скла ф'юзинг відходить на другий план. Цю техніку знову відкрили лише в XIX столітті в Європі. Сьогодні скло ф'юзинг стає популярним товаром для оздоблення інтер'єрів і в архітектурі.
Інше застосування скла
Зі скла виготовляють також напівфабрикати, призначені для подальшої обробки. Прикладом є скляні волокна, які слугують напівфабрикатом для виготовлення склотканин, наприклад шнурів, ґнотів, армувальних сіток, матів, плетених волокон, скляної вати тощо.


_small.jpeg)