Вуглець
Вуглець (лат. Carboneum) – хімічний елемент періодичної системи елементів, його символ C, він утворює 4 зв'язки, а його протонне число 6. Вуглець є основним будівельним елементом усіх органічних сполук, а отже, і всіх живих організмів. Сполуки вуглецю – одна з основ світової економіки: викопні палива, як-от природний газ і вугілля, слугують джерелом енергії для виробництва електроенергії та опалення, а продукти переробки нафти (бензин, дизельне пальне, важкі оливи) необхідні для роботи двигунів внутрішнього згоряння. Вироби хімічної промисловості на основі вуглецю є частиною повсякденного життя – це пластмаси, штучні волокна, лакофарбові матеріали чи ліки.
Форми вуглецю
Елементарний вуглець
Вуглець – типовий неметалічний елемент, який як мінерал в елементарному стані трапляється в природі у двох основних модифікаціях, а приблизно за останні 20 років у лабораторії було створено третю модифікацію:
Графіт утворений вуглецем, що кристалізується в шестикутних лусочках, і належить до найм'якіших відомих мінералів. Цю властивість використовують, наприклад, у виробництві олівців, у яких мелена суміш графіту та вапняку становить основу стрижня для письма чи малювання.
Алмаз утворений вуглецем, що кристалізується в кубічній сингонії, є дуже цінним мінералом і належить до найтвердіших матеріалів. Масу алмазів вказують у каратах; найбільшим досі знайденим алмазом був Куллінан, який у необробленому стані під час знахідки в ПАР мав масу 3 106 карат (621,2 г).[1]
Фулерени – нещодавно відкриті сферичні молекули, складені з п'яти- або частіше шестичленних кілець атомів вуглецю. У просторі ці молекули мають кулясту форму й надзвичайно стійкі до зовнішніх фізичних впливів. Наразі найстабільнішим відомим фулереном є молекула, що містить 60 атомів вуглецю. Фулерени штучно отримують піролізом органічних сполук лазером. За відкриття та вивчення властивостей фулеренів у 1996 році Нобелівську премію з хімії отримали Роберт Ф. Керл, Річард Е. Смоллі та Гарольд В. Крото. Нині властивості та методи отримання фулеренів дуже інтенсивно досліджують у багатьох провідних наукових установах по всьому світу.
Графен подібний до графіту з тією різницею, що це найтонший і найміцніший матеріал у світі. Його відкрили Андрій Гейм і його колега Костянтин Новосьолов у 2004 році. Електрони графену ніби порушують закони фізики. Вони рухаються майже зі швидкістю світла, не стикаючись між собою. Це можна використати в транзисторах, пам'яті чи мікропроцесорах.
Поширення та використання
Графіт
Графіт – мінерал, який трапляється в багатьох місцях на Землі. Одні з найбільших графітових копалень розташовані в США (Техас і штат Нью-Йорк), Мексиці, Індії та Росії. Графіт є, наприклад, і складником сажі, яка утворюється під час спалювання викопних палив. Проте він міститься в ній у таких дрібних частинках, що сажа має радше властивості аморфного вуглецю.
У промисловості графіт використовують переважно для виробництва олівців. Для цього його спочатку дуже тонко розмелюють разом із вапняком, а потім пресують у потрібну форму. У чистому вигляді, без вапняку, його пресують у вугільні стрижні для художників і графіків.
Ще одне важливе застосування графіту – у металургійній промисловості. Завдяки дуже добрій термостійкості з нього виготовляють посудини, так звані кокілі, у які розливають розплавлені метали та їхні сплави. Так запобігають забрудненню розплавлених металів металом, з якого довелося б виготовити кокіль. З графіту виготовляють також електроди для електролітичного виробництва алюмінію з розплаву бокситу та кріоліту або для виробництва кремнію з розплаву діоксиду кремнію.
Склоподібний графіт[
Штучно отриманою формою графіту є так званий склоподібний вуглець (англ. glassy carbon), який вирізняється високою густиною, низькою пористістю та дуже доброю хімічною й механічною стійкістю. На практиці його отримують точно керованим тривалим високотемпературним (піролітичним) розкладанням органічних речовин на поверхні звичайного графіту.
Завдяки надзвичайним фізичним і хімічним властивостям склоподібного графіту його практичне застосування, попри високу ціну, постійно розширюється.
- Для електрохімії важливо, що поверхні електродів зі склоподібного графіту мають високу хімічну стійкість і на них можна досягти високого позитивного потенціалу, не спричиняючи їх розчинення, як це буває зі звичайними металевими електродами. Це можна використати як в аналітичній хімії під час дослідження електрохімічних властивостей органічних молекул, так і для препаративного окиснення під час виробництва деяких сполук.
- Аналітичний метод GFAAS (атомно-абсорбційна спектрометрія з електротермічною атомізацією) використовує для випаровування аналізованого зразка кювету, яка протягом кількох секунд нагрівається до температури близько 3 000 °C. Покриття внутрішньої поверхні такої кювети склоподібним графітом різко підвищує її стійкість і порівняно з класичною графітовою кюветою подовжує строк її служби.
- У металургії для очищення металів методом зонного плавлення використовують трубки, покриті склоподібним графітом, у яких відбувається весь процес.
- Лабораторний посуд із поверхнею зі склоподібного графіту має таку саму або навіть кращу хімічну стійкість, ніж посуд із платини чи її сплаву з родієм.
Бурштин
Особливою формою вуглецевмісного мінералу є бурштин – мінералізовані залишки третинної смоли віком близько 50 мільйонів років. Середній хімічний склад бурштину визначено як C10H16O. Основний колір бурштину – золотисто-жовтий, але трапляються й зовсім прозорі, червоні, кавові та білі різновиди.
Він трапляється в Європі як скам'яніла смола сосен, а також у Центральній Америці та Мексиці, де це смола тропічного дерева копал.
Бурштин цінують передусім у виробництві прикрас і декоративних предметів. Мабуть, найвідомішим проєктом у цій галузі була славетна Бурштинова кімната – зала, облицьована чудовими, мистецьки обробленими бурштиновими блоками, у петербурзькому царському палаці. Під час Другої світової війни німецькі окупаційні війська розібрали Бурштинову кімнату й вивезли в невідоме місце. Цю пам'ятку культури досі безрезультатно шукають.
Ще одне значення бурштину – палеонтологічне. У бурштинових знахідках дуже часто ідеально збережені тіла комах третинного періоду, пилок тогочасних рослин та інші артефакти.
Цікаво, що бурштин досі не вдалося виготовити штучно, хоча добре відомі і його хімічний склад, і ймовірний процес утворення.
