мідь
Мідь (cuprum) – це хімічний елемент у періодичній таблиці елементів, що має символ Cu і протонне число 29. Мідь – благородний неалотропний метал із кубічною гранецентрованою кристалічною ґраткою, червоного кольору. Має високу теплопровідність, пластичність у гарячому та холодному стані й добру стійкість до корозії.
Властивості міді
Деякі інші механічні властивості
- границя текучості – 60 MPa
- границя міцності – 220 MPa (порівняно м'яка)
- відносне видовження – 50 %
- відносне звуження – 70 %
Стійкість до корозії
Добру стійкість міді до корозії забезпечують два чинники:
- додатний електрохімічний потенціал +0,34 V,
- дія оксидів та інших сполук, що утворюються на її поверхні.
Від атмосферної корозії мідь захищає патина – шар гідратованих карбонатів міді. Вона також добре стійка в розчинах кислот без окиснювальної дії (хлоридна кислота, фтороводнева кислота), якщо вони не насичені повітрям. Несприятливо діють на мідь хлор, аміак і сполуки сірки.
Воднева хвороба міді
Якщо мідь містить домішку понад 0,03 % кисню, вона схильна до розтріскування. За температур понад 400 °C із газового середовища в мідь дифундує водень і реагує за рівнянням:
- Cu2O + H2 → 2 Cu + H2O
Водяна пара створює в міді внутрішній тиск, що спричиняє тріщини й порожнини.
Застосування міді
Для технічних цілей мідь використовують як чистий метал (близько 55 % виробництва), а також як сплав із різними елементами (решта). До 75 % мідних виробів використовують в електротехніці, далі йдуть машинобудування, харчова промисловість і хімічна промисловість. Її застосовують, наприклад, у виробництві дроту, листового металу, труб і монет, у сільському господарстві для боротьби з хворобами культурних рослин, для захисту деревини, шкіри та тканин. Завдяки високій електро- та теплопровідності її також використовують як метаболіт. Поширені солі міді, як-от сульфат, карбонат, ціанід, оксид і сульфід, застосовують як фунгіцид, компонент кераміки та піротехніки, в електролітах для гальванічного покриття, а також в інших галузях промисловості. Сплави міді, бронзу й латунь, використовують для виготовлення приладів та інструментів у різних галузях.
Технічна мідь
- чорнова мідь містить лише 94–97 % Cu,
- рафінована мідь може досягати чистоти до 99,85 % Cu, її отримують пірометалургійною рафінацією чорнової міді,
- електротехнічна мідь, або катодна мідь, досягає до 99,95 % Cu, її отримують електролітичною рафінацією,
- найчистішу мідь із вмістом до 99,999 % Cu отримують рафінацією у вакуумі з катодної міді,
- спеціально для зварювання використовують безкисневу мідь, стійку до водневої хвороби
Сплави міді
Сплави міді утворюють дві основні групи:
- латуні – сплави міді з цинком як основною домішкою,
- бронзи – сплави міді з оловом, алюмінієм, свинцем як основними домішками.
Сполуки міді
Найпоширенішими сполуками є оксид міді(II), оксид міді(I) і сульфід міді(II). Мідь входить до складу руд (напр. халькопірит CuFeS2, халькозин Cu2S, куприт Cu2O і малахіт CuOH2.CuCO3).
Біологічне значення
Мідь – життєво необхідний елемент для всіх вищих рослин і тварин. Після всмоктування у травній системі вона зв'язується з альбуміном і транспортується до печінки. У крові вона зв'язується з білком плазми церулоплазміном.
Вона входить до складу різних ферментів у вигляді мідних центрів у цитохром-C-оксидазі і в супероксиддисмутазі (містить мідь і цинк). Окрім ролі у ферментах, мідь використовується для біологічного транспорту електронів. До блакитних мідних білків, що беруть участь у транспорті електронів, належать, наприклад, азурин і пластоціанін. Назва «блакитна мідь» походить від інтенсивного синього забарвлення, зумовленого перенесенням заряду з ліганду на метал (ligand-to-metal charge transfer – LMCT); смуга поглинання комплексу становить близько 600 нм.
Імовірно, цинк і мідь конкурують під час всмоктування в травному тракті, тому раціон із переважанням одного з цих мінералів може означати нестачу іншого. Рекомендована добова норма міді для здорових дорослих становить 0,9 мг/добу.
Токсичність
Усі сполуки міді, якщо не відомо протилежне, слід вважати токсичними. Смертельна доза сульфату міді(II) для людини становить приблизно 7–10 грамів[1]. Після цинку й заліза мідь є третім за поширеністю мікроелементом в організмі. Рекомендована безпечна концентрація в питній воді для людей залежно від джерела різниться, але зазвичай становить від 1,5 до 2 мг/л. Референтне споживання поживних речовин: допустима верхня межа споживання міді з їжею для дорослих з усіх джерел становить 10 мг/добу.
Значна частка токсичності міді зумовлена її здатністю приймати й віддавати електрони під час зміни ступеня окиснення. Це каталізує утворення дуже реакційноздатних радикальних іонів, наприклад гідроксильного радикала, у спосіб, подібний до реакції Фентона. Цю каталітичну активність використовують ферменти, з якими мідь у нормі пов'язана, тому вона токсична лише тоді, коли відокремлена й не зв'язана. Таке збільшення кількості незв'язаних вільних радикалів називають оксидативним стресом , і він є предметом активних досліджень різних захворювань, у яких мідь може відігравати важливу, але меншу роль, ніж при гострій токсичності.

