Eshop roka 2025 s vykurovacou technikou

Друкована плата PCB

Друкована плата (скор. ДП, англ. printed circuit board, скор. PCB; інші назви див. нижче) – це плата з непровідної основи, на якій відповідно до схеми конкретного кола створено провідні доріжки, що з’єднують окремі електронні елементи. Вона слугує несучим і конструкційним елементом електронних схем, складених із кількох окремих електронних елементів.

 

                                                                                

 

Назви

Загалом трапляються такі назви:

  • з виразом «друкований монтаж» у назві: плата друкованого монтажу, плата друкованого з’єднання, плата з друкованим монтажем, пластина друкованого монтажу, пластина друкованого з’єднання, пластина з друкованим монтажем
  • з виразом «друковане з’єднання» в назві: плата друкованих з’єднань плата друкованого з’єднання, плата з друкованими з’єднаннями
  • з виразом «друкована схема» в назві: плата друкованих схем, плата друкованої схеми, плата з друкованими схемами, пластина з друкованими схемами
  • з виразом «друкований плоский монтаж» у назві: плата друкованого плоского монтажу, плата друкованого плоского з’єднання, плата з друкованим плоским монтажем

Найчастіше, як видається, трапляються назви «плата друкованого монтажу» та «плата з друкованим монтажем».

Види

За кількістю шарів ДП поділяють на одношарові, двошарові (двосторонні) та багатошарові. Одношарові ДП найпростіші, бо не потребують провідних з’єднань між окремими шарами. Двошарові ДП мають доріжки з обох боків основи, а з’єднання між ними утворюють металізовані отвори (так звані via). Багатошарові ДП містять провідні шари й усередині матеріалу і виготовляються з’єднанням кількох одно- та двошарових ДП з ізоляційними проміжними шарами. Хоча вони технологічно складніші, багатошарові ДП дають змогу простіше проєктувати складні електронні схеми й отримувати кращі властивості схем (наприклад, менше завад).

Історія розвитку ДП

Винахідником друкованої плати був австрійський інженер Пауль Айслер, який виготовив її як частину радіоприймача під час роботи в Англії. Близько 1943 року в США цю технологію почали масово застосовувати для виробництва надійних радіостанцій, що використовувалися в Другій світовій війні. Після війни, 1948 року, у США оприлюднили винахід ДП для комерційного використання. Проте друковані плати не були звичними в побутовій електроніці аж до 50-х років XX століття, коли армія Сполучених Штатів розробила процес їх автоматичного монтажу. Винаходу ДП передувала подібна техніка, яку винайшов британський інженер-електротехнік Джон Адольф Сарґров (справжнє прізвище Сабаді). Ідеться про метал, напилений на бакелітову ізоляційну пластину. Пристрій на основі технології Сарґрова, спершу названий Electronic Circuit Making Equipment – ECME (у перекладі – обладнання для виготовлення електронних схем), дав змогу виготовляти 3 радіоприймачі за хвилину.

Конструкція

Провідні шари ДП стандартно виготовляють із тонкої мідної фольги (товщиною кілька десятків мкм). Ізоляційні шари – це поєднання ламінату та епоксидної смоли (зазвичай 1,5 мм). Друковані плати виготовляють у трьох стандартних кольорах, а саме зеленому, синьому та червоному. Залежно від вимог електронної схеми можна вибрати з кількох діелектричних матеріалів із різними ізоляційними властивостями. Приклади таких матеріалів: політетрафторетилен (тефлон), бавовняний папір із фенолом FR-2, бавовняний папір з епоксидом FR-3, склотканина з епоксидом FR-5 і склополіестер FR-6. Мабуть, найважливішою властивістю ДП є теплове розширення, яке визначає їхню розмірну стабільність. Найменше теплове розширення, а отже, і найкращі властивості мають ДП на основі скловолокна.

Сьогодні ДП містять навіть прості електронні пристрої. За сучасного масового виробництва друкованих плат їхня ціна дуже низька, а надійність більш ніж задовільна. Сам процес проєктування та виготовлення ДП недешевий, проте за використання відповідних технологій виробник може досягти незначної собівартості порівняно з ціною використаних електронних компонентів. ДП має незліченну кількість переваг над конструкціями з дротовими з’єднаннями чи навісним монтажем (point-to-point), попри складність виробництва ДП. Головна причина використання ДП – також можливість повної автоматизації виробництва електронних пристроїв. Для контролю якості та монтажу ДП встановлено стандарти, оприлюднені організацією IPC.

Проєктування малюнка

Малюнок провідних доріжок зазвичай створюють у спеціалізованих комп’ютерних CAD програмах на основі електричної схеми, накресленої зазвичай у тій самій програмі. Потім малюнок переносять на прозору плівку, яка слугує шаблоном для виготовлення ДП.

Виготовлення

Під час виготовлення двосторонньої ДП плату спершу свердлять на свердлильному верстаті з числовим керуванням (CNC) відповідно до спроєктованого малюнка, потім у просвердлені отвори хімічним способом наносять тонкий шар металу, який згодом гальванічно (електрохімічно) нарощують.

Спосіб виготовлення провідних з’єднань на друкованій платі залежить передусім від того, чи йдеться про масове виробництво, чи плати призначені для одного пристрою, наприклад прототипу або аматорського виробу.

Технології виготовлення можна поділити на дві основні. Перша – нанесення (друкування) провідних доріжок на ізоляційний шар. Другий метод – видалення частини суцільного шару тонкої мідної фольги, нанесеної на ізоляційну основу. Сьогодні частіше застосовують другий зі згаданих методів. Малюнок доріжок переносять на ДП фотолітографічним способом: ДП вкривають фоторезистом, експонують ультрафіолетовим світлом через плівку з малюнком, при цьому, звісно, стежать за суміщенням із просвердленими отворами та суміщенням обох боків, фоторезист проявляють, а відкриті ділянки мідної фольги витравлюють. Після видалення залишків фоторезисту провідні мідні поверхні покривають металом (оловом або золотом), щоб запобігти окисненню міді, яке ускладнило б чи унеможливило подальший монтаж (паяння) компонентів. Потім наносять і формують так звану паяльну маску, яка вкриває місця, що не паятимуться, і не допускає на них припій. Насамкінець на ДП можна методом трафаретного друку нанести допоміжні написи та креслення, які допомагають під час монтажу плати та ремонту схеми.

Інший спосіб створення маски – трафаретний друк стійкими фарбами, що захищають потрібні провідні доріжки від витравлювання. Трафаретний друк можна застосовувати й у методі нанесення провідних доріжок на гнучку ізоляційну основу, що використовують передусім у виробництві гнучких ДП або рухомих шлейфів.

Ще один спосіб – фрезерування, яким видаляють непотрібну частину мідної фольги на ізоляційній основі. За цього способу плату не потрібно вкривати маскою. За допомогою відповідного програмного забезпечення створюють малюнок друкованого монтажу (маску), а фрезерний пристрій, подібний до плотера (CNC верстат), систематично вифрезеровує непотрібну мідь з плати.

Особливості

Гнучкі ДП мають як несучий шар не жорстку, а гнучку пластикову плівку. Їх часто використовують як рухомий шлейф (наприклад, до рухомої друкувальної головки комп’ютерного принтера) або в пристроях з обмеженим простором (де їх можна укласти навіть у малий об’єм).

Для високочастотних і мікрохвильових пристроїв ДП виготовляють із матеріалів із меншими діелектричними втратами на високих частотах, наприклад тефлону або синтетичного корунду (Al2O3).

У дуже дешевих пристроях побутової електроніки основним матеріалом зазвичай є ламінат, що містить папір замість склотканини; його використовують виключно для односторонніх ДП.

Vytvořil Shoptet | Design Shoptak.cz.